in

Інтерв’ю з Ольгою Дворянською

Сьогодні ми зустрілися з надзвичайно красивою і талановитою жінкою, fashion-художником, мамою двох дітей – Ольгою Дворянською. У перервах між зйомками поговорили про те, як художник «проживає» персонажів, яких він створює, чому Prosecco – це ідеальна назва для власної лінії футболок, а також про те, як діти допомагають побачити і усвідомити, що дійсно важливо.

– Не так давно в M17 ви провели перший авторський майстер-клас з digital-ілюстрації. Як все пройшло? Які емоції зараз відчуваєте?

– Почнемо з того, що захід був розрахований на 100 чоловік, а прийшло в декілька разів більше. З одного боку, я хвилювалася, з іншого – відчула драйв. Після майстер-класу у мене тиждень не замовкав телефон – мені пропонували провести подібні заняття, організувати індивідуальні уроки. В результаті я зрозуміла, що йду в бік створення авторської школи. Мова не обов’язково йде про власне приміщення, скоріше – про курс занять, які я зможу проводити на базі різних студій, арт-шкіл. У мене вже є багато ідей. Думаю, на початку осені ми вже зможемо стартувати.

– У Вас вже є концепція занять?

– Так, звісно. У мене є досвід навчання в художній школі – місці, яке робить все, щоб людина ніколи не захотіла малювати. Виявилося, що з тих пір мало що змінилося – заняття, на яких по три-чотири години потрібно, не рухаючись, малювати драпірування, не пішли в минуле.

Мені хочеться зробити заняття живими, по-справжньому захоплюючими. З іншого боку, я дуже серйозно ставлюся до основ – пропорцій, поняття про композицію і таке інше. Без цього нічого не вийде. Тому постараюся поєднати комплексне знання з креативним підходом до викладання.

Я хочу познайомити людей з різними техніками і матеріалами. І, так, курс digital-ілюстрації все одно обов’язково буде включати основи малювання «живими фарбами».

– Коли Ви почали малювати?

– Буквально два роки тому. Мене можна вважати прикладом того, що всьому можна навчитися, якщо дуже захотіти. Я самоучка. Напевно, саме тому мені так легко знайти спільну мову з людьми на майстер-класах. Просто я розумію, як можна просто і швидко пояснити якесь питання, заощадивши і сили, і час.

– Як ви вчилися?

– Мої головні вчителі – Instagram і Pinterest. Я знаходила талановитих художників, копіювала їх. І ще я ніколи не боялася ставити питання – просто писала їм і питала про техніки, фарби, папір… Це дуже важливо – не боятися запитувати і не боятися копіювати. Саме це дає необхідний досвід.

– Як Ви можете описати той стиль, в якому Ви працюєте?

– Ну, я тільки на шляху до власного стилю. Цей момент, коли твою роботу впізнають без підпису – дуже важливий для кожного художника. Але цього ще потрібно досягти, хоча певні кроки я вже зробила. Спочатку я просто багато копіювала інших авторів, і це був абсолютно нормальний етап навчання. Поступово я відпрацювала техніку, змогла малювати без підказок, мені стало цікаво робити щось своє. Тепер я дозволяю собі відмовлятися від замовлень, якщо вони не потрапляють в той настрій, ту естетику, яка мені цікава.

– В якому напрямку Вам найцікавіше розвиватися?

– Найбільше я ціную в роботі недосказаність. Вона дає глядачеві простір для власної творчості, він може додумати історію – і це прекрасно. Мені цікава гра на півтонах, акценти без жорстких тіней. І ще в моїх роботах зазвичай є елемент недбалості – краплі, кольорові бризки… Звичайно, ця «недбалість» виникла не випадково – вона робить роботу живішою.

– Ви якось писали, що найбільше любите працювати з аквареллю. Це так?

– Так. Я довгий час була з нею «на Ви». Мені здавалося, що я її не подолаю. У художній школі мені дали базові знання, але їх було занадто мало – це як вміти водити машину, але не вміти паркуватися. Багато чого довелося освоювати самій. Це моя особиста щоденна праця, яка дала результат – ми подружилися.

Акварель – це справжня жінка, примхлива, непередбачувана, і від цього вона подобається мені ще більше.

Буквально вчора ми посварилися, але сьогодні знову все налагодилося. Зараз я вже багато чого вмію робити з аквареллю, але не сумніваюся, що у неї ще багато секретів, які мені належить розкрити.

– Коли Ви починаєте працювати, у вас вже є в голові картинка чи деталі з’являються в процесі?

– Деталі диктує персонаж, потрібно тільки прислухатися до нього, відчувати його. Саме тому я не беруся за негативні, агресивні, вульгарні образи, скільки б мені за це не пропонували грошей. Я проживаю всі образи, які створюю, після чужих за настроєм персонажів я відчуваю себе спустошеною.

12

– Розкажіть трохи більше про проект Етноренессанс. Все вийшло, як Ви планували?

– Мене запросили в цей проект Varenyky Fashion. Мені в цілому цікаві проекти, пов’язані з популяризацією української моди, нашої культури. Тим більше, благодійні.

Вишиванку я вважаю нескінченним джерелом нових ідей.

Тому з першої зустрічі було зрозуміло, що я буду брати участь. Ще мене тішило те, що з самого початку у проекту була мета. Значить, він обов’язково повинен був залучити інших приємних людей, цікаві компанії. Так все і сталося. З’явилися Vogue, Wacom, відбулася дуже плідна співпраця.

– У Вас є вишиванка?

– Так, кілька. Більше того, я всю свою сім’ю одягла у вишиванки. Я проводила хрестини в етно-стилі, так що всі гості просто були зобов’язані їх одягнути. Я мрію про сукню-вишиванку. Наприклад, від Vita Kin.

Це дивовижна річ, яка повинна бути у кожної жінки. Мабуть, найкраще, що можна одягти для виходу на червону доріжку або для прогулянки Єлисейськими полями…

– Розкажіть трохи більше про футболки Prosecco. Чому така назва?

– Весела історія. Всі ми знаємо майки-«алкоголічки». Мені стало цікаво по-новому обіграти фасон з широкими проймами. Вийшла така інтелігентна, light-версія. На думку спала назва Prosecco, і вона моментально прижилася. Тим більше вона так вдало транслює літній, легкий, безтурботний настрій.

– Я, здається, бачила їх уже на кількох фестивалях.

– Так, вони відразу почали багато гастролювати. Крім того, вони є в галереї Dom Arte. Ми якось зразу з ними знайшли спільну мову. Тут з радістю чекають мою продукцію, мої майстер-класи. Мені тут дуже комфортно працюється. Взагалі, мені здається, що у художника повинна бути затишна майстерня. Принаймні, це важливо для мене. Я можу працювати тільки в просторому, світлому залі, під приємну музику… Можливо, з келихом вина. Це не примха, це те, що створює мій настрій. І якщо вже я відчуваю себе fashion-художником, то мій спосіб життя, мій формат роботи повинні цьому відповідати.

– Скільки годин на день Ви працюєте?

– Не більше 4 годин. Якщо працювати більше, з’являється втома, і це відбивається на результаті.

– Як народження дітей вплинуло на Ваше життя?

– З народженням дітей я відчула, як багато псевдо-luxury речей втратили для мене значення.

Я навчилася цінувати свій час, свої сили і робити те, що для мене дійсно важливо. Тепер я роблю вибір: «вийти у світ» або побути з дітьми. Найчастіше, вибір на користь того, щоб бути з родиною.

Ще я зрозуміла, що для того, щоб відчути себе, свою унікальність, іноді потрібно залишатися на самоті. Коли у тебе двоє дітей, кожна хвилина для рефлексії та усамітнення – на вагу золота. Я навчилася надихатися простими речами і оточувати себе красою.

Очі художника повинні постійно знаходити символи і знаки, вихоплювати з простору деталі. Це дуже важливо – навчитися давати правильну їжу своїм очам.

11

– Скільки років вашим дітям?

– Чудовий вік – 1 рік і 3 роки.

– Вони вас надихають іноді?

– Вони це роблять постійно. Надихають і радують. Я із задоволенням спостерігаю за ними.

Кожен день вони мені дарують неймовірну кількість емоцій. Мабуть, все, що я роблю – це завдяки їм. А ще діти навчили мене тайм-менеджменту, навчили планувати свій день, своє життя і не робити безглуздих дій.

– Як ви проводите разом час?

– Ой, про це можна говорити дуже довго. Вони весь час втягують мене в ігри, ми бігаємо, дуріємо, радіємо – доти, поки не лягаємо спати. Старший багато малює. Я не змушувала його, просто так вийшло. Він малює на планшеті Wacom. Я придумала для нього спеціальну техніку, він дуже швидко навчився. Ще в дитячій на стіні у нас величезна дошка. Ми малюємо на ній – маму, тата, літери, цифри… так ми одночасно граємося і вчимося. Все відбувається абсолютно природно.

– Є якісь ідеї проектів, для яких Ви ще чекаєте відповідних партнерів?

– Безліч. Для мене важливо, щоб я змогла зняти з себе менеджмент і могла витрачати час тільки на те, щоб малювати. Я мрію про намальовану мною обкладинку для глянцевого журналу. Знаєте, це як диплом для ілюстратора. У мене є ідея серії романтичних листівок, ескізи принтів для тканин. Думаю про персональну виставку та свою школу. Приходить момент, коли відчуваєш, що ти наповнений інформацією, і ти просто зобов’язаний поділитися знаннями з іншими. Так, я розумію, що займаюся ілюстрацією не так давно, але я відчуваю цю потребу – систематизувати всі знання і передати їх. Це абсолютно нормальний етап розвитку, який відкриває шлях до чогось нового. Ще думаю про лінію чоловічих футболок, інтернет-магазин з сувенірною продукцією… У мене вдома є спеціальна «скринька», в якій я зберігаю замітки з усіма ідеями. Сподіваюся, вдасться їх реалізувати.

– Що можете порадити іншим «творчим мамам»?

– Ніколи не чекайте замовника. Творіть в своє задоволення, придумуйте проекти, і тоді замовники самі обов’язково постукають вам в двері.

Оцінити статтю

0 балів
Плюс Мінус

Автор: Редакція IT-MAMA

Редакція It-Mama – це команда людей, які відвідують заходи, цікаві для кожної мами, беруть інтерв'ю в успішних жінок та мам, слідкують за новинами в сфері дитячої психології та освіти, дізнаються про якісні українські дитячі бренди, словом, роблять все можливе, щоб наповнити онлайн-журнал It-Mama найцікавішими та найактуальнішими матеріалами.

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Comments

0 comments

Говорим с детьми об искусстве: 10 картин в вопросах и ответах

Гении-мультипликаторы: Ефрем Пружанский