Згідно з статистикою, 20-30% відсотків учнів шкіл були жертвами булінгу. Ще від 55 до 70% повідомляли, що у їх класі відбуваються процеси травлі і у третині випадків знущання доходили до фізичного контакту. Це дані з Великобританії та США: в Україні ситуація не краще. За даними UNICEF 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу (цькування) протягом останніх трьох місяців. 24% дітей стали жертвами булінгу, і 48% з них нікому не розповідали про ці випадки. Різні опитування можуть давати цифри до 90%, але загальна ситуація не викликає сумнівів: проблема є та ігнорувати її неможливо. Редакція IT-Mama розповідає, що вам необхідно знати про булінг і як подолати цю проблему.

Як зрозуміти, що дитину цькують у школі?

Проблема буліну часто ускладнюється тим, що батьки залишаються осторонь: не за власним бажанням, а через відмову дитини говорити про ситуацію у школі. Для таких випадків за матеріалами проекту Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Викресли булінг» було створено інфографіку, яка допоможе визначити наявність травмуючої для дитини ситуації. На жаль, проблема цькування у школі не вирішується усередині родини і потребує участі родини, вчителів, керівництва та ініціаторів знущання.

21054960_1218080818297034_575401361562315469_o

Окремо слід звернути увагу на статеві ознаки булінгу, які рідко сприймаються саме як булінг, а радше як «зацікавленість у дівчатах»:

  • Колективне «смикання за волосся», штовхання та передражнювання;
  • Сталкерінг – переслідування людини незалежно від її бажання;
  • Розпускання пліток;
  • Постійне втручання у приватний простір як окремої людини, так і групи дівчат (намагання продертися у роздягальню чи туалетну кімнату).

Чому це відбувається з моєю дитиною?

Якщо дитина стала жертвою булінгу у школі, то перше, що треба мати на увазі – жодна людина не може нести відповідальність за насильство, яке до неї застосовують.

Причина знаходиться не у самій дитині, а у однолітках, які ініціюють цькування через будь-які приводи. Це може бути стать, поведінка, одяг, риси характеру, рівень навчання, комунікативні навички, соціальний статус – загалом будь-що, що не подобається агресору, навіть якщо це цілком формальні речі. Загальний сенс булінгу у самому процесі та пошуках, за що б «зачепитися», тому ніхто не може бути впевненим, що його це не торкнеться.

adult-2805643_1280

В жодному разі не слід займатися віктімблеймінгом і звинувачувати дитину у тому, що напевно її поведінка провокує булінг. Це тільки погіршить моральний стан, викличе проблеми з довірою і закріпить негативну думку «зі мною щось не так».

Якщо ж дитина сама і є ініціатором булінгу когось з однолітків, то це привід не тільки для серйозної розмови, але і для аналізу ситуації в родині. Частіше за все, діти проявляють агресію до однолітків через наступні причини:

  • Відчуття власного безсилля, яке компенсується агресією до сторонніх;
  • Низька самооцінка;
  • Спроби отримати соціальне схвалення від однолітків;
  • Низький рівень емпатії;
  • Культура агресії, сформована у сім’ї;
  • Побоювання самому стати жертвою цькування.

Важливо відокремити, чи є дитина одним з головних ініціаторів, чи просто йде шляхом найменшого спротиву, підтримуючи або ігноруючи насильство через власні страхи бути «не крутим» чи суперечити ініціаторам.

Часта причина того, що дитина стає агресором полягає у недостатній кількості уваги від батьків удома, тому погана поведінка стає чи не єдиним приводом для привернення уваги. Частіше до такого схильні діти, що перебувають у травматичних сім’ях, у сім’ях, де батьки розлучені чи не мешкають разом, чи там, де до дитини застосовують насильство. «Вертикальна модель» сімейного травмування працює у сім’ях з молодшими чи старшими дітьми, де деструктивна поведінка «передається» до наймолодшого, а далі знаходить своє відбиття у школі. Ця новина є невтішною для батьків дітей, які є жертвами булінгу, тому що зазвичай якісні результати залежать від зміни першопричини, яка, у свою чергу, знаходиться у сімейному колі.

Чому вчителі не можуть впоратися з ситуацією?

На жаль, часто самі вчителі, свідомо або ні, вказують на потенційного кандидата для булінгу і заохочують однокласників до цькування.

Відсутність культури поваги до маленької, але все ж таки людини, породило на світ вже ставшими класикою «а голову ти вдома не забув?» та значно більш неприємні коментарі з приводу зовнішності, успіхів у навчанні та характеру.

У ієрархічній структурі школи, де самого вчителя бояться через його вседозволеність (може і «двійку» вліпити, батьків викликати або ще щось) виокремлення дитини серед інших дає «зелене світло» на упереджене ставлення серед однокласників.

girl-698777_1280

Навіть якщо такого не відбувається, вчителі часто воліють не втручатися у ситуації або обмежуватися зауваженнями, поки діло не доходить до фізичного насильства. Поведінку такого характеру виправдовують «дитячими забавками», «залицяннями», «перехідним віком» та іншими стереотипними уявленнями про комунікацію серед дітей та підлітків. Ігнорування проблеми у даному випадку є синонімом мовчазного схвалення, тому якщо така поведінка є систематичною і не викликає жодних питань у вчителів, варто замислитись над зміною навчального середовища.

Що робити, аби допомогти дитині?

У зв’язку з тим, що проблема булінгу комплексна і не має універсального рішення, ми наведемо декілька рекомендацій, які, на жаль, не є панацеєю.

  1. Поговоріть з дитиною та поясніть, що жертва не може бути винна у насильстві над собою. Розкажіть їй про те, чому відбувається булінг, нащо інші діти це роблять, як психологічне та фізичне насильство вказує на проблеми ініціатора та загалом намагайтеся розбити стереотип «до мене так відносяться, тому що я не така\такий». Проговоріть, що усі діти мають індивідуальні риси і якщо вони є привітом для цькування, то це не привід від них відмовлятися.
  2. Проконсультуйтеся у дитячого психолога чи психотерапевта – пам’ятайте, що як зацікавлена особа ви не можете адекватно та холодного оцінювати, чи потрібна дитині стороння допомога щоб подолати наслідки булінгу.
  3. Ініціюйте дискусію з батьками та вчителями. Якщо усі сторони зацікавлені у вирішенні проблеми і готові пояснювати та спілкуватися усередині і колективу, і сімей, то існує шанс на розуміння та ліквідацію деструктивної атмосфери у класі.
  4. Якщо ж батьки ініціаторів відмовляються йти на контакт, а вчителям байдуже, поговоріть з дитиною про зміну навчального закладу – сподіватися, що проблема мине сама по собі марно. Навіть якщо ваша дитина перестане бути жертвою, у тому ж мікросоціумі з’явиться інша і знову увесь клас буде втягнутий в ситуацію з шкільним насильством. Зараз є безліч альтернативних шкіл, де у більшості такого роду поведінка не представлена.

І пам’ятайте, що згідно з дослідженнями, постійне знущання у школі може привести до погіршення фізичного і психологічного здоров’я у дітей та підлітків.

Булінг може стати першим кроком до соціальної ізоляції. Соціальна ізоляція, в свою чергу, може призвести до ослаблення соціальних компетенцій, що зашкодить майбутнім соціальним і робочим перспективам. Наслідки булінгу для психічного здоров’я проявляються і у більш пізньому, ніж шкільний, віці і можуть суттєво впливати на якість життя у майбутньому. Тому вирішувати проблему треба якнайшвидше, аби вона не трансформувалася у перешкоду на шляху до адекватної соціалізації.

Ще на тему: