Редакція IT-Mama одного разу підготувала добірку дитячих віршів Лесі Українки, і вона вам так сподобалася, що ми вирішили продовжити традицію публікувати твори для дітей українських класиків. Сьогодні знайомимо з віршами зі збірки «Бузиновий цар» чудової Ліни Костенко.

Телеграма-блискавка

Вночі за вовчими ярами
зайці давали телеграми.
І прочитала так сосна:
«Чекайте квітами Весна».

Польові дзвіночки

Піднімає джміль фіранку.
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, почувалось?
Чи дощу не почувалось?

Виглядає бджілка з хатки:
— У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок — як намет.
Тільки дощ — як кулемет.

Чародійне слово

Хлоп’я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!

Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
і він її ніколи не спійма.

kostenko1
kostenko2

Бабуся-Ягуся

Сьогодні ця паличка буде чарівна.
Це жаба не проста, це жаба-царівна.
Он котик-воркотик, он Баба-Яга
між добрих людей на мітлі сновига.

Одне ж бо дівчатко, як біле гуся,
сказало їй раптом: — Бабуся-Ягуся.

А баба як тупне на нього ногою!..
Ото щоб Ягу називало Ягою.

Соловейко застудився

Дощик, дощик, ти вже злива!
Плаче груша, плаче слива.

Ти періщить заходився,
соловейко застудився.

А тепер лежить під пледом,
п’є гарячий чай із медом.

Горобець із білою бородою

Розбiгайтесь, людоньки, хто кудою!
Горобець iз бiлою бородою!

Що за диво дивнее? На вiку
Вперше бачу бороду отаку.

Може, вiн старiйшина чи мудрець?
Може, вiн заслужений горобець?

Нi, несе у дзьобику вiн пiр’ïнку.
Пригодиться дiточкам на перинку.

Вже брами літа замикає осінь…  

Задощило.  Захлюпало.  Серпень випустив серп.
Цвіркуни   й   перепілочки   припинили   концерт.

Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.

Де ж ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось.

Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.

kostenko3
kostenko4

Дід Ревило

Вікно. Туман. І гілка горобини.
Із ночі груш нападало в траву.
І дід Рєвило ходить без торбини,
тому що я сьогодні не реву.

Город і поле. Довжик і стернисько.
Кудлатий пес біжить, як сіроман.
Літає голуб, і чомусь так низько.
Мабуть, крило поважчало. Туман.

Візьму я пензель і паперу клапоть
і намалюю всю цю акварель.
Туман і  мжичка.  І  не можна  плакать,
бо дід Ревило в торбу забере.

Сунички

Пiд маленькими яличками
У смарагдовiй травi
Лiто виросло суничками —
То по однiй, то по двi.
Ой, сестриченько-яличко,
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамi i собi!

 

Білочка восени 

На гiллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироïжки та опеньки
Бiлка сушить про запас.

Так нашпилює охайно,
Так ïх тулить на соснi
I мiркує: а нехай-но
Ще побудуть тут менi!

Поки днi iще хорошi,
Поки є iще тепло,
А як випадуть порошi,
Заберу ïх у дупло.

«Буде холодно надворi,
Снiг посиплеться з дубiв,
Буде в мене у коморi
Цiла в’язочка грибiв!

Але бiлочцi не спиться.
Дятел тукає: тук-тук!
Щоб не вкрала ïх лисиця
Або хитрий бурундук.»

kostenko5
kostenko6

Зимові горобці

Ріка заснула в берегах.
Село сотається димками.
Як чорні черги у снігах,
стоять похнюплені паркани.

А на малому деревці
з такою гілкою рогатою
лузають зиму горобці
і літо-літечко пригадують…

Синички на снігу

Синицi голодом намлiлись —
Така зима, така зима!..
Оце б у вирiй полетiти, —
Так батькiвщини ж там нема.

Місяць уповні

Вибіг місяць з-за діброви,
погубив на вітрі брови,
заховав за спину руки,
ходить лисий, без перуки.

Смуток зорям невимовний:
ой, який тепер він повний!
А як був молодиком,
був худесеньким серпком.

Веселий дощ

Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.

Зелені дзьобики бруньок

Ворони каркали у кронах.
Світило сонце з висоти.
Бруньки мовчали при воронах,
що завтра хочуть розцвісти!

Берізки по коліна у воді

Переярками та узлісками,
по розлитій з весни воді,
гуси плавають між берізками,
білі-білі, як лебеді.

Ані шелесту, ані бризочки,
ні далекого шуму коліс.
Лиш гусей лебедина низочка
 огинає струни беріз.

kostenko7
kostenko8

Бузиновий цар

У садочку-зеленочку
Ходить вишня у вiночку.
Хтось ïй грає на дуду,
Подивлюся я пiду.

Баба каже: — Не ходи!
Темнi поночi сади.
Там, де вiтер шарудить,
Бузиновий цар сидить.

Брови в нього волохатi,
Сивi косми пелехатi.
Очi рiзнi, брови грiзнi,
Кiгтi в нього як залiзнi,
Руки в нього хапуни —
Так i схопить з бузини!

Я кажу ïй: — Бабо, нi!
Очi в нього не страшнi.
На пеньочку, як на тронi,
Вiн сидить собi в коронi.
Грає в дудку-джоломiю,
Я заграв би, та не вмiю.

А навколо ходять в танцi
Квiти — всi його пiдданцi.
Є оркестри духовi,
Равлик-павлик у травi.

Є у нього для настрашки
Славне воïнство — мурашки.

Три царiвни бузиновi
Мають кожна по обновi.

Невсипущi павуки
Тчуть серпанки i шовки.

На царевiй опанчi
Зорi свiтяться вночi.
Вiн сидить у бузинi,
Усмiхається менi!

Ілюстрації Вікторії Ковальчук, видавництво»Веселка», 1987.